| “Грація — жінкам це
подобається”
Сім’я
Ярослави і Мар’яна, вік яких сягає під сорок,
проживає разом з двома дітьми в двокімнатній
квартирі в Івано-Франківську. За спеціальністю
вони інженери і багато років пропрацювали в
одному з науково-дослідних інститутів. Та
недавно вони зіткнулися із значними труднощами.
В інституті, де вони працювали, як і в багатьох
інших фірмах, перестали платити заробітну плату
працівникам. Випадково вони зустрілися з
громадянином з Литви, який запропонував
продавати жіночу білизну на базарі та серед
своїх знайомих.
З часом стара мрія Ярослави стати
дизайнером модного одягу все частіше приходила
їй на думку. Колись через відсутність
відповідного навчального закладу в місті вона
стала інженером, а тепер ця мрія могла стати
реальністю. Адже проаналізувавши ринок жіночої
білизни, вони побачили, що існувала можливість
збувати не тільки чужий товар, але й самим шити
власні вироби на ринок. Маючи вдома стандартну
швейну машинку та замовивши, завдяки своїм
зв’язкам в Прибалтиці, тканину, вони почали шити
жіночу білизну. Спочатку шили тільки найпростіші
моделі та тільки на індивідуальні замовлення. Це
все, що дозволяла робити стандартна машина, щоб
заробити на життя. З набуттям досвіду, перед ними
постало питання розширення виробництва,
оскільки вони побачили, що їхня продукція
відповідає високим вимогам. Така можливість
появилася з відкриттям в Івано-Франківську
спільного Українсько-Канадського підприємства
“МБЕРІФ — Бізнес-центр”.
Після того як МБЕРІФ Бізнес-центр
офіційно відкрився на початку квітня 1997, Мар’ян
став одним з перших його клієнтів. Не було
проблемою для кваліфікованого інженера скласти
бізнес-план. В серпні, отримавши в лізинг три
сучасні промислові швейні машини вартістю понад
$3,000 США, сім’я змогла відкрити власний швейний
цех до кінця року. На даний час підприємство
випускає понад 250 виробів щомісячно. Це дуже
якісний товар, асортимент, якого складається з 6
видів продукції. Взагалі бізнес відзначається
великою незалежністю, так як вони самі
проектують, шиють та продають свою продукцію
використовуючи різні канали збуту: магазини,
базар, агенти з продажу, постійні клієнти. Не
дивлячись на високу якість продукції і
складність пошиття, вона продається по порівняно
дешевих цінах — від 5 до 35 гривень. Це робить її ще
популярнішою серед покупців. На даний час на
підприємстві крім Мар’яна та Ярослава працює ще
троє працівників, що шиють сучасну високоякісну
продукцію.
Лікарі
круто міняють життя…
і
не тільки в Америці.
Одного
разу мені довелося прочитати в журналі, про одну
американку, яка маючи освіту лікаря і
пропрацювавши за спеціальністю майже 10 років,
вирішила круто поміняти все в житті і стати
трокдрайвером. Як вирішила, так і зробила. Не
зупинило її і те, що вона міняє $80,000 річного
доходу лікаря на $25,000 водія автотягача.
Пропрацювавши 2 роки трокдрайвером, вона про ніщо
не жаліла і скоро назад повертатися не збиралася.
Щось подібне відбулося і з Коханом
Марком Миколайовичем. Закінчивши в 1986 році
Івано-Франківський медичний інститут, 10 років
він пропрацював лікарем-анестезіологом і ніколи
не задумувався серйозно над тим, щоб зайнятися
своїм власним бізнесом. Та економічна скрута в
Україні привела до скорочення фінансування
соціальної сфери, в тому числі і медицини. На
зарплату cтавало жити все важче, доводилось
шукати нові джерела прибутку.
Оскільки дружина шила жіночий одяг,
саме це вирішили зробити вагомим джерелом
сімейних надходжень. Спочатку шили тільки на
замовлення, але з часом почали шити і на ринок.
Тут як раз і отримали перші уроки маркетингу,
правил продажу, планування бізнесу. З часом
постали два питання: чи залишатися сімейним
бізнесом і далі займатися пошивом тільки
жіночого одягу, чи заснувати підприємство і
розширити справу, змінивши та розширивши
асортимент.
Почали вивчати можливості ринку на
Україні і дійшли висновку, що досить вигідно було
б займатися пошивом штор. На це було кілька
причин: по-перше, індивідуальні майстри
працювали на замовлення на застарілому
обладнанні; по-друге, сировина на ринку була
досить у вузькому асортименті, а ціни на неї були
завищені у зв’язку з перевезенням через кордон
малими партіями. Тому вирішили зупинитися на
пошиві штор і не прогадали.
Відремонтували приміщення, знайшли
персонал, постачальника сировини — ним стала
польська фірма з м.Хелм. За рахунок закупки
великої партії ціна сировини значно
здешевлювалася. Але тут постала нова проблема —
не вистачало коштів на обладнання. І якраз тут на
допомогу прийшла позичкова програма
Українсько-Канадського Бізнес-центру.
Працівники Бізнес-центру допомогли зробити
бізнес-план і на робочому комітеті було вирішено
надати позику на два роки на закупку необхідного
обладнання. Це був непоганий вклад в розвиток
малого бізнесу області.
На даний час на підприємстві, крім
пана Марка і його дружини, працюють ще шість
працівників, відкрито фірмовий магазин, укладено угоду про
реалізацію продукції через кілька великих
магазинів міста, є свої дистриб’ютори на базарі.
Звичайно не має проблем і з
поверненням позики. Та на цьому пан Кохан не
думає зупинятися . Він працює над розширенням
асортименту, шукає нових постачальників і нові
канали збуту. І хоч на відміну від попереднього
випадку, він не порвав з медициною (він працює 7
днів на тиждень), бізнес у його житті займає
основне місце і не думає поступатися своїми
позиціями. |
